Музей біля мікрофона

Телевізійний сюжет телеканалу ГОК ТВ про  експозицію шкільного історичного музею

Кожне село, кожна громада має своє історичне минуле, унікальне і неповторне, спресовану століттями пам’ять, без якої неможливо побудувати майбутнє. Тож запрошую до захоплюючої подорожі у минуле нашого краю.

Села нашої, нині невеличкої, Пришибської громади розкинулись на південній межі Кременчуччини, де лiсостеп переходить до степу, проте мають прадавню і славну історію.

Назва громади від назви села Пришиб збереглась з тих часів, коли ці землі ще заселяли кочові народи тюркського походження. Назва ж місцевої річки Сухий Кобелячок має іще більш давню історію.

Та про це детальніше я планую розповісти у наступних передачах. Сьогодні ж мова піде про шкільний історичний музей, який я офіційно очолюю з 2017 року, але захопилась краєзнавством значно раніше, коли після закінчення Київського педінституту я 1990 року приїхала тоді в Комсомольськ працювати керівником гуртка «Юні екскурсоводи» при будинку дитячої творчості, а невдовзі прийшла працювати за фахом - учителем історії у Пришибську школу.

Історичний музей Пришибської школи відкрито 16 березня 2015 року. Створення музею ініціювали місцеві краєзнавці з нагоди відзначення 100-річчя навчального закладу. В основі експозиції – збережені експонати сільського музею, який припинив роботу в 1990-х роках.

Засновником музею у середині 1960-х років був теж учитель історії, фронтовик Кириченко Тихон Степанович.

Спочатку це був сільський музей, що мав окреме приміщення, яке наприкінці 1980-х років було знесене, як аварійне. Реекспозиція музею у приміщенні сільського будинку культури на початку 1990-х років так і не була завершена, музей припинив свою роботу.

Після понад 20-річної перерви музейна справа у Пришибській громаді отримала шанс на відродження завдяки ініціативі педагогічного колективу, Пришибської сільської ради та підтримці благодійників з Полтавського і Єристівського ГЗК.

У   24  грудня 2015 року музей був взятий на облік Департаментом освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації (Свідоцтво №17-212).

З січня 2017 року музей очолюю я, працюючи учителем історії та керівником гуртків. При музеї створені гуртки «Музейна справа», «Юні екскурсоводи». Крім того в мене є в школі  іще посада  соціального педагога.

Тому робота у музеї стала для мене своєрідним соціально-педагогічним проектом.

Весь цей час шкільний музей формувався як Партисипативний музей
(музей співучасті, або музей 2.0) У його основі лежить саме Комунікація: діалог (обмін досвідом для пошуку спільників: створення і розвиток спільнот) На відміну від традиційних музеїв Музей культури участі не просто розповсюджує інформацію та знання, а розвиває здатність працювати з інформацією і креативно мислити. Такі Музеї культури участі орієнтовані на соціальні – комунікативні – потреби особистості.

У чому особливість такого музею від звичного нам? 

НАВИЧКИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Дослідження американського інституту музейних та бібліотечних послуг (Institute of Museum and Library Services) 

• критичне мислення;
• креативність;
• комунікативні вміння;
• здатність до партнерства, кооперації і продукування нових смислів;
• міждисциплінарне і кросс-культурне мислення;

•  візуальна грамотність.

Всі ці роки у школі не припиняли пошуково-дослідницьку роботу учнівські пошукові загони «Гарт» та «Патріот» з вивчення маловідомих сторінок історії Пришибського краю, тривав збір та систематизація матеріалів для шкільного музею через взаємодію з місцевим краєзнавцем Дибою Т.Г., колишнім учнем школи Литвином А.С., кременчуцьким дослідником історії авіації Бишенком А.М., археологом, науковцем Супруненком О.Б., старожилами села, учасниками та свідками подій минулого, членами їх сімей.

Робота у Полтавському архіві СБУ із матеріалами справи В.В. Григоренка, учасника української революції 1917-1921 рр., а також зустріч із членами його сім’ї лягли в основу пошуково-дослідницького проекту «Наші односельці – борці за незалежність України», матеріали якого увійшли до 100 кращих робіт у міжнародному конкурсі «Історія громади: минуле заради майбутнього».

Опрацьовані копії документів щодо участі військової авіації у воєнних 1941-1943 років в районі сіл громади.

Зібрані матеріали про маловідомі сторінки історії краю у роки сталінських репресій, складений список репресованих жителів сіл громади. Розроблені анкети для односельців-учасників ліквідації наслідків  аварії на ЧАЕС, учасників бойових дій у зоні АТО, проведені опитування та опрацьовані результати.

Проведені зустрічі із учасниками і очевидцями подій, членами їх сімей, активістами Кобелячківського народного музею ім. У.С. Олефір Ведеться листування, спілкування у соцмережах з колишніми односельцями, їх  рідними, з пошуковцями України та сусідніх країн.

Розробленї туристично-екскурсійні маршрути «Давні кургани Пришибського краю», «Козацькими шляхами Пришибської громади».

Фондова робота музею спрямована на поповнення фондів музею оригінальними предметами та матеріалами, а також їх облік. Серед нових експонатів:

Краєзнавчо-побутові (цимбали, вишитий домашній текстиль; дерев’яний посуд, богослужбова книга, зброя часів визвольних змагань 1917-1921 рр.);  Фото, аудіо та відеоматеріали різних років

Друкована продукція, серед якої: Книга Пам’яті односельців-жертв Голодомору, Книга Пам’яті репресованих односельців, Книга пам’яті учасників Другої світової війни (ілюстрована фотографіями).

 

Метою музею є популяризація знань про героїчне минуле рідного краю, виховання патріотизму, формування почуття національної гідності та активної громадянської позиції молоді, допомога у переосмисленні історичного минулого представниками старшого покоління, сприяння порозумінню поколінь, об’єднанню громади на засадах гуманізму та демократії.

10 розділів музею висвітлюють історичне минуле краю від найдавніших часів до наших днів, зокрема - «Найдавніші часи», «Козацька доба», «У складі Полтавської губернії», «Історія школи», «Славетні імена нашого краю», «Доба визвольних змагань (1917-1921 роки)», «Злочини сталінського режиму», «Друга світова війна» тощо).  

У 2016 році була відрита експозиція етнографічного розділу «Світлиця» у другій експозиційній кімнаті.

2017 року з’явився розділ «Герої наших днів», матеріали якого розповідають про участь наших  односельців у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у подіях Революції Гідності та збройного протистояння на Сході України (2013-2018 рр.).

Музей співпрацює з Кременчуцьким краєзнавчим музеєм, Кременчуцьким музеєм історії авіації та космонавтики, Кобелячківським народним музеєм ім. У.С. Олефір, Полтавським центром охорони та досліджень пам’яток археології управляння культури Полтавської обласної державної адміністрації, Українським інститутом національної пам’яті.

Оглядова екскурсія у музеї триває 40 хвилин, розрахована на учнів, студентів, дорослих шанувальників історії рідного краю.

 

У музеї проводяться оглядові та тематичні екскурсії:
Край ратаїв та ратників (оглядова)
Уроки історії рідного краю (оглядова)

«Археологічні пам’ятки Пришибського краю» (для учнів 6-7 класів);

«Козацькими шляхами Пришибської громади» (для учнів 8-9 класів);

«Добровольці – люди доброї волі» (для учнів 5-7 класів)

«У жорнах Великого терору» (для учнів 10-11 класів, дорослих)

«Упокорення голодом» (для учнів 10-11 класів, дорослих)

«Славетні імена рідного краю» (для учнів 9-11 класів, дорослих)

«Наші односельці – борці за незалежність України. Від козацьких часів до наших днів» (для учнів 6-11 класів, дорослих)

«Життя і побут наших предків у давнину» (1-4 класів)

"У полум'ї воєнного лихоліття"

 

Екскурсійно-просвітницька робота музею насичена та різноманітна за формами й змістом: систематично проводяться музейні уроки з курсів історії України,  історії Полтавщини; оглядові та тематичні екскурсії, тематичні виховні заходи – квести, зустрічі, флешмоби, відеоуроки,

Активісти музею проводять інформаційно просвітницькі акції в громаді з використанням матеріалів шкільного музею – «Музей на колесах» (виставка з матеріалами дослідницького проекту, присвяченого односельцям-борцям за волю України була оформлена просто у салоні шкільного автобуса, щоб донести інформацію до мало мобільних категорій місцевого населення у найвіддаленіших селах громади), «Незабудьки пам’яті», «Маки пам’яті», «Барикада Гідності», тощо

             Підготовлені численні тематичні презентації з використанням краєзнавчих матеріалів до виступів перед громадою до пам’ятних дат та з нагоди відзначення визначних історичних подій

Організовані загальношкільні урочисті лінійки з нагоди знаменних дат (День Героїв, День Добровольця, День пам’яті Небесної Сотні, День Гідності та Свободи, День пам’яті жертв політичних репресій, День звільнення в’язнів нацистських концтаборів, День пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС)

Музей активно співпрацює з Кобелячківським народним музеєм імені У.С. Олефір, Кременчуцьким музеєм історії авіації і космонавтики. Активісти музею – учасники розробки кластеру зеленого туризму Кременчуцького району «П’ять перлин Дніпра» у Пришибській громаді. Виготовлений банер з туристично-екскурсійним маршрутом «Козацькими місцями Пришибської громади».

Матеріали музею широко використовують і пропагують в громаді, районі, області вихованці рою «Сагайдачний» під час участі в грі «Сокіл» («Джура»).

Волонтерська та благодійна діяльність. Активісти музею надають волонтерську допомогу одиноким людям похилого віку. Вони – активні учасники Всеукраїнської благодійної акції «Серце до серця», Міжнародної акції «Щедрий вівторок»,

Робота музею регулярно висвітлюється в засобах масової інформації, зокрема, на шпальтах районної газети «Перемога», на сайті школи (https://prushubzos.blogspot.com/) та на блозі «Життя Пришибської громади» (https://pryshybviddil.blogspot.com/), ОКІА "Новини Полтавщини" (https://np.pl.ua/), у соціальних мережах, на сторінці «Пришибська ЗОШ І-ІІІ ступенів Пришибської сільської ради» (https://www.facebook.com/groups/482133678852128/) На сторінці музею шкільного блогу та на сторінках і у публікаціях спецблогу «Наш музей».

Виступ №2. 20.02.2021. 10:00

Сьогодні хочу запросити слухачів до захоплюючої подорожі у глибину віків. Адже заселення рідного краю розпочалось ще у часи кам’яного віку – найдавнішого періоду в історії людства.

У експозиції нашого шкільного музею є експонати, що нікого не залишають байдужим! Це скам’янілі кістки вимерлих тварин – стегнова кістка мамонта, ріг північного оленя, фрагменти черепа бізона…

Рештки тварин льодовикового періоду– мамонтів, бізонів, північних оленів – свідчать про те, що мисливці на цих тварин, з’явились на теренах краю іще у добу кам’яного віку, близько 15 тис. до н.е. Саме ці первісні мисливці напевне й були найдавнішим населенням нашого краю.

За археологiчними знaxiдками, люди з давнiх давен мешкали на території нашого краю. Приблизно від пізнього палеоліту, давньокам’яного віку, зароджуються вірування у загробне, потойбічне життя, тому з’являються перші поховання та поховальний інвентар – посуд, зброя, знаряддя праці, прикраси тощо.

Від пізнього неоліту і донині збереглись численні могильники кургани. Їх велика кількість не випадкова, дослідники пов’язують цей фенОмен із розміщенням в цих місцях геопатогенної зони – магнітної аномалії.

Експозиція першого розділу музею «Найдавніші часи» присвячена саме таким археологічним дослідженням села Пришиб та його околиць.  

До уваги відвідувачів музею - карта. Більшість археологічних пам’яток нашого краю зосереджені у межах клиноподібної ділянки. Це переважно курганні поховання різних археологічних культур доби бронзи. Різні  за розмірами та за походженням.  Виявляється -  межі цієї ділянки приблизно співпадають з межами геотектонічного розлому, що видимі навіть при аерофотозйомці. От тільки залишається загадкою – звідки у ті часи могли знати про геотектонічні особливості земної кори?!

На території села та його околиць загалом ідомо загалом майже 1,5 сотні давніх курганів від неолітичної доби із кам’яними кромлехами (скринями з кам’яних плит) і до могильників середньовіччя золотоординської епохи.

Найбільший інтерес представляє зовні непоказний, невеликий за розмірами курган у східній частині нашого села з назвою Хресток (Шведська могила). Це один з найбільш давніх курганів Полтавщини, доби енеоліту. До того ж з цим місцем пов’язані цікаві перекази та припущення. За усними переказами, на вершині кургану були поховані учасники подій Північної війни початку XVIII ст. Наприкінці ХІХ ст. на насипу стояв великий дубовий хрест, на якому містився відповідний надпис. Хрест постійно оновлювався селянами, а навколо нього встановили— огорожу. До революції, в четвер на святій неділі, саме й проходила тут хресна хода з освяченням води. На думку відомого полтавського історика І.Ф. Павловського, курган може мати відношення лише до подій 12 квітня 1709 р., коли шведи завдали російським військам під Келебердою поразки. Проте, існують також припущення щодо наявності тут насправді не швецьких, а козацьких поховань, скажімо, козаків Келебердянської сотні Полтавського полку, що виступили під час Північної війни з Іваном Мазепою на боці шведів. Та ця версія ще потребує підтвердження дослідників.

Найбільша ж кількість курганів належить до наступної - епохи бронзи.

У бронзовому вiцi, особливо в серединi другого тисячолiття до нашоi ери, відбуваються доволі інтенсивні процеси залюднення територii  нашого краю.

Цi скотарi й хлiбороби, рибалки й мисливцi належали до так званих ямної, катакомбної та зрубної археологiчних культур, утворених арiйськими (індо-європейськими племенами (прямими нащадками яких є ipaнцi й iндуси, почасти ­слов'яни, гepмaнцi та інші народи).

Їм на  змiну прийшли носії чорнолiської­, черняхiвської, а згодом пеньківської культур прадавнiх слов'ян. Про мешканцiв часiв Киiвської Pyci свiдчать знаxiдки не лише керaмiки, але й залiзної бойової сокири. Ця сокира, виявлена в селі Єристівка, представлена у експозиції музею міста Горішні Плавні.

У нашому ж шкільному  музеї маємо зображення поперечного перерізу кургану, де наочно представлені поховання зрубної, ямної, катакомбної археологічних культур. (назви цих культур вказують на особливості традицій поховань). Саме носії цих культур в різний час залишали своїх померлих у курганах, перетворюючи їх у такий собі багатошаровий пиріг різних історичних епох. На вершині кургану – половецька стела, типова для курганів нашої місцевості. Першим на це у свій час звернув увагу ще академік Володимир Вернадський, що займався дослідженнями земель на Полтавщині. Саме з його легкої руки такі кам’яні істукани набули популярності у Полтавських поміщиків, стало модним розміщувати їх у своїх маєтках. Одна з таких стел, що була волами на возі вивезена з села Єристівка, нині зберігається перед Кременчуцьким краєзнавчим музеєм. Хоча такі стели називали половецькими бабами, насправді вони уособлювали не жіночі фігури, як декому може здатися, а мужніх воїнів-захисників роду. Слово «БабА» у тюркських народів означало – старший, головний, воїн.

Носіями археологічних культур, що залишили нам курганні могильники, були войовничі кочовики-скотарі.

Це різні за розмірами та за походженням поховання. Не випадково 7 найбільших з них від 2013 року взято на державний облік як пам’ятки культурної спадщини. Адже висота кургану вказує на положення у суспільній ієрархії похованої в ньому людини. У 2004 році археологами був досліджений найбільший на Лівобережжі курган Могила Стовбувата*  поблизу села Єристівка. На сьогодні найвищим курганом Лівобережжя залишається курган Єристівська Могила в межах села, його висота 9,4 м Початок спорудження кургану пов’язують з носіями ямної археологічної культури доби енеоліту. У населенні цієї культури більшість дослідників вбачає племена давніх аріїв (індоєвропейців), що справили вирішальний вплив на формування давніх цивілізацій світу.

Найцікавіше, що кургани могли бути не лише могилами, як їх називають в народі. Окремі кургани мали сакральне значення – це були святилища, місця давніх священних ритуалів і жертвоприношень. Своєрідні  капища виявлено археологiчними розкопками могил Цегельня й Кормилиця. Цi унікальні споруди займали довгі високi миси (над заливним лугом у гирлi Псла). Вони  засвiдчують iнтелектуальний piвeнь i звичаї мicцeвoгo населен­ня 4-2 тисячолiть до н.е. *

Значну цінність мають знахідки, що дають можливість вченим здійснити наукову реконструкцію зовнішнього вигляду, одягу, взуття, особистих речей давнього населення краю. Унікальною є  реконструкція дитячого костюма дівчинки з поховання золотоординської доби поблизу с. Волошине.*

 

Давню історію має й походження географічних назв – топонімів. Назва нашої громади від назви села Пришиб збереглась з тих часів, коли ці землі заселяли народи тюркського походження. Назва ж місцевої річки Сухий Кобелячок має іще більш давню історію.

Серед місцевих жителів здавна побутує вислів «кобиляча річечка». За словами старожилів, тут в давнину випасали табуни коней, відокремлюючи жеребців та кобил та регулюючи таким чином їх відтворення. На думку відомого археолога Ю.Шилова, дослідника численних курганів, що височіють над заплавами річок, назви річок сягають давніх доіндоєвропейських етнокультур. Зокрема, в «Трипільському прасловнику української мови» автор співставляє назву річки Кобелячок з іменем фрігійської матері богів - КуЬеІе (Купала), враховуючи й мікенський титул великої богині ро-ti-пі-jа і-qе-jа «володарка коней».

У складних східнослов'янських гідронімах з топонімічним прикметником Мокра(ий) або Суха(ий) ці перші компоненти не завжди вказують на наявність чи відсутність води, як це можливо здається на перший погляд. Вони можуть виступати як виразники топонімічної відносності: «головна ріка -  її притока». Таким прикладом може служити даний гідронім. Гідроніми, пов’язані з цим прикметником — Суха, Сухенька, Сухий, Сухі тощо, дуже поширені, головним чином у  степовій частині України. До Словника Гідронімів України внесено понад 330. Таким чином, Сухий у назві річки Сухий Кобелячок означає, що цей гідрологічний об’єкт є притокою головної ріки – Дніпра.

Назва села Кобелячок походить безпосередньо від назви річки. Назва села Пришиб також пов'язана з річкою. 3а  однією з версій походить від тюркського слова «пришиб» - причал, пристань та вказує на судноплавність річки на цій ділянці в минулому. За іншою версією - сягає старослов'янської мови і означає «круча над закрутом, коліном річки, яр при крутому повороті річки, місце удару течії». Згодом в українську мову ввійшло, як «пристанище, затишне захищене місце на березі, де можна пристати човном», що також пов'язано з особливостями течії річки. Відомо, також, що населені пункти Кобелячок, Пришиб виникли на місцях торжищ, влаштованих на берегах річки Сухий Кобелячок в той час,  коли річки були основними транспортними артеріями.

Отже, поширена думка про те, що тут нібито «пришибли» шведів, а назва села Кобелячок якимось чином пов’язана з випасанням коней, не витримує критики.

Працюючи учителем історії Пришибського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, з 2004 року викладаю в школі курс «Історія Полтавщини» для учнів 6-11 класів. Уроки найдавнішої історії полтавського краю часто відбуваються в шкільному історичному музеї, в експозиції якого є розділ, присвячений проведенню  археологічних досліджень на території  сіл Пришибської громади.

Разом у учнями беремо участь у обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах дослідницьких проектів та історико-краєзнавчих робіт. Зокрема, з археологічного краєзнавства («Виявлення,обстеження зовнішньої, наземної частини курганних поховань  на території Пришибської сільської ради таприлеглих до неї землях (2007)», «Сакральні курганні  пам’ятки  на території Пришибської сільської ради та прилеглих до неї землях (2008)», «Архітектурні особливості курганних пам’яток на територіях прилеглих до с.Пришиб (2009)»)

Створила та веду власний блог, сторінку у соцмережах історико-краєзнавчого напряму «Наш музей» (https://nashmusiem.blogspot.com/),

Завжди із зацікавленням слідкую за роботою сучасних дослідників минулого. Днями за участь у архео-конкурсі, який проводив Полтавський центр охорони та досліджень пам’яток археології ми отримали книги про археологічні дослідження навколишніх сіл – Солонці та Дуканичі. Це був приз за надану відповідь на питання про нещодавню унікальну знахідку  археологів Полтавщини - прадавні ковзани.

 Отримані в подарунок книги стануть доповненням до особистої бібліотеки археологічних видань полтавських дослідників, допоможуть у реалізації в майбутньому амбітних планів -  Плануємо розробку власного туристично-краєзнавчого маршруту «Археологічні принади Пришибської громади» у рамках кластеру зеленого туризму «П’ять перлин Дніпра»,

Для участі у VІІ Всеукраїнській історико-краєзнавчій конференції «Державотворчі процеси в Україні: через віки у ХХІ століття» в м.Черкаси наступного року готуємо роботу про археологічні пам’ятки рідного краю, Плануємо оновлення експозиції археологічного розділу шкільного музею саморобними реконструкціями, макетами та муляжами археологічних пам’яток і знахідок.

 Тож отримана нами література теж стане в нагоді.

 

У 2017 році вихованці рою «Сагайдачний» розробили екскурсійно-туристичний маршрут «Козацькими шляхами Пришибської громади», в основу якого лягли матеріали шкільного музею про історичні місця громади, пов’язані з пам’ятками козацької доби. Цей маршрут став основою розвитку зеленого туризму в громаді у рамках кластеру «П’ять перлин Дніпра» у співпраці та взаємодії з об’єднаними територіальними громадами Кременчуцького району (Омельницькою, Піщанською та Білецьківською).

Першими учасниками екскурсійної поїздки за цим маршрутом стали самі учні школи, які на шкільному автобусі об’їхали історичні місця рідного краю, що безпосередньо пов'язані із історією українського козацтва. Маршрут утворив своєрідне коло козацьких старожитностей. Захоплююча мандрівка до пам'яток історії козацтва, розташованих у селі Пришиб та навколишніх селах - Роботівці, Кобелячку, Єристівці стала туристичною родзинкою нашої громади.

Населені пункти сучасної Пришибської об’єднаної громади мають переважно козацьке походження. У ХVІІ-ХVІІІ століттях це були хутори козаків Келебердянської сотні Полтавського полку. Сотня мала шовковий яскраво-червоний прапор з зображенням шаблi та булави, перехрещених на казанi - символи достатку; вiдповiдним був напис: «Козацькому роду нема переводу». Наказом Державного Cиноду в 1768 poцi було засновано Келебердянське духовне правлiння. На той час, ще з 20-х pоків XVІІ столiття, Келеберда була сотенним мiстечком Полтавського полку, й мала вже досить обмежену українську автономiю. Центр мiстечка становила чотири­кутна фортеця, що складалася з рову, земляного валу, дерев'яного палiсаду та, ймовiрно, шести невеликих башт. Крім численних хат посаду почали розбудовуватись навколо Келеберди хутори. А саме: Павлiвка, Карпенки, Коноп­лянка, Пiддубне, Колiсники, Компанiйцi, Кобелячок, Горiшнi Плавнi, Пришиб, Роботівка, Макаренки, Лавриківка, Ємці, Підусти, Шинделі, Богомази, Тищенки, Морози,  Панченки, Вівчаренки, Сторожi, Святодухи, Базавлуки, Диби, Дзюби, Рогізнівка, Гурини, Пальчики, Туники, Хвидрі, Небоги, Мотрино, Михайленки, Maxнiвкa, Дробецькiва, Кушки, Cocнівкa, , Стогніївка, Гарагулi, Жилiвка, Солониця та iншi. Яке розмaїття засновникiв, фаxiв, мiсцевостей, доль вiдобразили однi лише назви!

Про козацьке походження нашого краю свідчать численні відомі пам’ятки козацької доби на території громади, адже саме козацьке населення краю під час численних козацьких повстань та національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття започаткували боротьбу жителів нашого краю за українську державність.

Серед локацій туристично-екскурсійного маршруту – місце, де стояла Благовіщенська церква. Відомо, що спочатку, близько ХУІІ ст., це була дерев’яна споруда, яку перевезли до села Пришиб із козацького містечка Келеберда козаки Келебердянської сотні, що вирішили оселитись тут. Згодом на її місці постала мурована церква, яка у роки колективізації зазнала руйнувань, а у повоєнні роки залишки церкви вирішили демонтувати і використати для будівництва сільського клубу, що постав поруч.

Заслуговує на увагу також так звана "Шведська могила" на березі річки Сухий Кобелячок в межах села Пришиб. Відомо, що на цьому місці був встановлений дерев'яний хрест, тож друга назва місця - "Хресток". Колись тут вібувалось освячення води  на Водохреще. За археологічними даними це давній курган доби пізнього неоліту. Існують також відомості про імовірне поховання тут шведських воїнів часів Північної війни. Не виключено, що, за деякими даними, тут були поховані козаки Келебердянської сотні, що перейшли на бік шведського короля Карла ХІІ.

Кобелячківський громадський музей був відкритий 7 листопада 1964 року. Цьому передувала велика та копітка пошуково-краєзнавча робота учителя історії місцевої школи Уляни Семенівни Олефір. Саме вона залучила до роботи по створенню сільського музею учнів, вчителів, жителів села. До невеликої кімнати у будинку культури несли різні предмети старовини, цікаві знахідки та речі, фото  і документи. Так у музеї почали з"являтися перші експонати. Усі вони спочатку вміщались в одній великій плетеній валізі: посуд, знаряддя праці, старі годинники, предмети побуту, одяг.

Після смерті Уляни Семенівни естафету пам’яті 12 років тому перейняла її учениця Валентина Іванівна Удовицька. Завдяки її самовідданій творчій праці  дбайливо зберігається й примножується спадщина, поєднується минуле, сьогодення й майбутнє, виховується почуття прекрасного, повага до народних традицій і любов до національного мистецтва. Її невтомною працею музей продовжує жити – тут відбуваються традиційні зустрічі та тематичні свята, вшанування видатних односельців. 30 грудня 2016 року наказом управління культури Полтавської державної адміністрації музею було присвоєно звання народного.

Поблизу села Кобелячок існував козацький хутір Рогізнівка, жителі якого активно опирались колективізації та зазнали через це переслідувань з боку влади. В роки Другої світової війни нацистські окупанти спалили поселення. Знекровлене сталінськими репресіями село так і не спромоглось на відродження. Вцілілі мешканці переселились до Кобелячка чи взагалі виїхали подалі від рідного краю. Та все ж не забувають про своє козацьке походження і час від часу збираються у Кобелячківському сільському музеї, щоб поділитись спогадами про минуле. Минулого року за ініціативою директора Кобелячківського народного музею імені У.Олефір Валентини Удовицької на місці колишнього козацького хутора  відбулось урочисте відкриття пам’ятного знаку.

     До сьогодні залишились на території громади козацькі могили та кладовища. Кладовища козацького часу на курганах – традиція розташування некрополів ХVІІ –ХХ ст. на насипах курганів епохи енеоліту – давньоруського ча­су. З’явилася в ХVІІ  ст. на степових просторах, у вигляді малочисельних окремих козацьких поховань, зазвичай, запорожців. Останні часто супроводжувалися кам’яними тесаними хрестами чи стелоподібними надгробками. Поступово поширилася й на інші степові та передстепові території України. У ХІХ–ХХ ст. найбільша кількість курганів із кладовищами цього часу з’являється в південних районах Полтавщини (сучасні Кременчуцький, Глобинський, Козельщинський, Кобеляцький райони), де спостерігається масовість таких проявів стародавньої поховальної традиції. Майже половина всіх великих курганів півдня області вкриті кладовищами ХVІІІ – поч. ХХІ ст.

Серед численних козацьких могил нашого краю особливий інтерес викликають козацькі кладовища на кургані  Єристівська могила та на Козацькому кургані на північно-західній околиці села Пришиб. Вочевидь ці поховання виникли на місці козацьких поселень з використанням давніх курганів.

Єристівська могила являє собою найбільший на Лівобережжі курган. Як відомо, висота кургану залежала від статусу особи, що в ньому похована. На Козацькому кургані збереглись уламки давніх антропоморфних стел, які були використані населенням козацької доби для більш пізніх поховань. У цій традиції простежується збереження стародавніх уявлень населення про курган як про поховальну споруду, про що свідчать і численні їх власні назви, у більшості яких зустрічається слово «могила», що підкріплювалося бажанням зменшити площі кладовищ на потенційних сільськогосподарських угіддях.

 Ще одне з козацьких кладовищ знаходиться у межах села Пришиб, розташоване за 1,2 км на південний захід від села, на великому кургані групи Могили «Трьох братів». На поверхні помітні численні насипи могил старого кладовища, подекуди позначені гранітними брилами надгробків призматичної, кубічної й аморфної форми. Збереглося більше 10 таких просілих у насипу пізніх стел, з-поміж яких, на північному схилі, вирізняється давня антропоморфна скульптура доби бронзового віку. Кладовище належить некрополю населення козацького хутора 17–19 ст.

Інше козацьке кладовище можна відвідати поблизу села Роботівка. Воно розташоване на східній околиці села, в межах діючого кладовища. На чотирьох насипах курганів у межах кладовища виявлено менгіроподібні надмогильні монументи трикутної, прямокутної (із заокругленим верхом) і трапецієподібної форми. Виявлено 6 стел, на одній з яких вміщене зображення християнської символіки, а також своєрідну стелу-надгробок з уламку гончарного жорна для подрібнення глини. Привертає увагу одна зі стел, на якій висічений простий «грецький» хрест, обрамлений чотирма прокресленими ромбами. Стела, виготовлена із жорна, вірогідно вказує на професійну належність похованого. Висота стел над рівнем ґрунту коливається від 0,16 до 0,70 м. Кладовище належить до кола поховальних старожитностей козацького населення 18–19 ст.

Таким чином, можна з впевненістю стверджувати, що серед наших односельців є славні нащадки козаків. На їх прикладі виховувались, і виховуються нові покоління борців за незалежність, активних громадян. Розробка туристично-екскурсійного маршруту сприятиме  увічненню пам’яті  про історичне минуле рідного краю, розвитку туризму у нашій громаді. Надихаючись минулим молодь зможе краще самоорганізуватись на шляху до свободи і демократії нашого краю.  Це допоможе жителям громади старшого віку переосмислити історичне минуле, що сприятиме порозумінню поколінь та більш міцному об’єднанню і згуртуванню громади.

Далі буде...