Полтавщина - земля моя свята

 

Саме таку назву має щорічна обласна краєзнавча конференція учнівської молоді. Цьогоріч двоє учнів школи вперше стали  учасниками  другого етапу ХІІ-ї конференції. 

Вони представили свої дослідження, за які були нагороджені грамотами, як за кращі роботи.

ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ АКЦІЇ «НА КОЛЕСАХ»                                            (З ДОСВІДУ РОБОТИ ШКІЛЬНОГО ІСТОРЧНОГО МУЗЕЮ)

                                                         

Кобеляцька   Дар’я, учениця 6 класу                     Опорного закладу «Пришибський  ЗЗСО                                                                            І-ІІІ ступенів Пришибської сільської ради»                                                Кременчуцького району Полтавської   області

                                             Керівник: Івахненко Оксана Юріївна, учитель історії

                                                       Контактний телефон: +38(098)0572067

 

 

Юні дослідники історії Пришибської громади прагнуть не лише ділитися результатами своєї пошукової роботи, але й залучають представників різних поколінь до обговорення та осмислення цих результатів заради порозуміння та об’єднання навколо спільних цінностей.

Українські герої – це звичайні люди, літні й зовсім юні,  жінки та чоловіки, ті, що ставали до лав борців за волю України. 23 травня 2021 року з нагоди Свята Героїв вихованці рою "Сагайдачний" та активісти шкільного історичного музею вже вдруге провели у селах громади інформаційно-просвітницьку акцію «музей на колесах».

Цього разу виставку-презентацію назвали - «Наша земля, наші герої». Шкільний автобус був оформлений портретами  ідеолога українського самостійництва Миколи Міхновського, лідерів українського визвольного руху Євгена Коновальця та  Симона Петлюри, інших учасників боротьби за незалежність України від найдавніших часів до наших днів. Виставка «на колесах»  рухалася за маршрутом: Пришиб – Шинделі – Кобелячок – Комендантівка – Криничне – Рогізне – Роботівка – Пришиб.

Дорогою учні робили зупинки, зустрічались з місцевими мешканцями та розповідали їм про історію самого свята, героїв України й  борців за волю України - односельців у різні історичні періоди. Свої виступи діти супроводжували спільним виконанням патріотичних пісень.

Відвідувачі пересувної виставки, в свою чергу, ділилися з нами власними спогадами, враженнями, цікавились подробицями пошукової роботи музею.

На завершення акції всім присутнім роздавали самостійно розроблені та виготовлені інформаційні буклети з портретами героїв та короткими відомостями про них.

Про учасника  Української революції, організатора "Просвіти" у Пришибі Кременчуцького повіту Варфоломія Григоренка, що в 1918 році вступив добровольцем до  Української  синьожупанної дивізії  армії УНР.

Про українського дисидента в Росії Андрія Литвина, що вчився у нашій школі у 1960-х роках, а нині очолює місцеву національно-культурну автономію українців Петрозаводська, Карельське відділення Українського Конгресу Росії, переможця у номінації «Українець року Росії 2016» «за  безкомпромісний захист суверенітету України, за правозахисну роботу, за проведення пікетів протесту - в умовах тиску властей, за любов до свободи, до України і за незламність духу».

Про учасника Революції Гідності, Героя Небесної сотні Євгенія Случака, бійця 9-ї сотні Майдану, що брав участь у протистояннях на барикадах та загинув 22 лютого 2014 року, намагаючись знешкодити бойову гранату.

Мандруючи від одного населеного пункту до іншого, учасники акції робили зупинки біля пам’яток історії козацької доби, української революції 1917-1921 років та вшанували їх пам’ять, дізнавались нові історичні факти та свідчення прагнення українців йти «накресленим Героями шляхом боротьби до найвищої мети - Незалежності, розквіту і слави Української Самостійної Соборної Держави».

Святий обов’язок кожного українця – неухильно дотримуватися заповідей предків, берегти здобуте у важкій боротьбі і стати справжнім патріотом своєї держави – України.

 

ЖІНКИ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ                                         (ЗА СПОГАДАМИ ОДНОСЕЛЬЦІВ)

Решетар Діана, учениця 11 класу                     Опорного закладу «Пришибський  ЗЗСО                                                                            І-ІІІ ступенів Пришибської сільської ради»                                                Кременчуцького району Полтавської   області

                                      Керівник: Івахненко Оксана Юріївна, учитель історії

                                                 Контактний телефон: +38(098)0572067

 

 

Голодомор залишається однією з найжахливіших трагедій ХХ століття на сторінках української історії, жах якої закарбувався навічно у спогадах жертв. Цю масштабну подію не могли оминути увагою дослідники  — занадто важкий тягар ліг на плечі українців того часу. Серед жертв, першими у поле зору потрапляли діти, тоді як доля жіноцтва  довгий час не вважалася важливою темою для вивчення, гендерні аспекти Голодомору не були предметом вивчення.

Через патріархальні традиції та устої на той час більшість тих, хто чинив відкритий спротив владі, становили чоловіки (адже чоловік — батько, голова сім’ї, господар спільного майна родини). Тому репресій влади зазнавали насамперед чоловіки, тоді як жінки залишалися разом з іншими членами родини і змушені були брати на себе тягар відповідальності за сім’ю. Жінки становили переважну більшість тих, хто пережив Голодомор (наприклад, серед опитуваних жертв Голодомору в Пришибській громаді — 9 жінок та 2 чоловіків). Деякі спогади є яскравим прикладом відмінності у становищі жінки та чоловіка у ті часи: “...На хуторі Макаренки, де жила моя сім’я – я, найменша з дітей, батько, мати, три брати та сестра, люди жили одноосібно, заможно, переважно – середняки. Папа був плотником, столяром, їздив на заробітки...” [Мазньова (Макаренко) М.О. 9.09.1923 р.н.] “Мама назбирала гречаної полови, напекла млинів, діти наїлись і мучились від болю, ми кричали. Батько був у Полтаві, робив на паровозоремонтному заводі, привіз макухи – таке добре!” [Звенигородськая (Ващенко)З.І., 1927 р.н.].

Якщо чоловіка в першу чергу сприймають як особистість, оцінюють його розумові здібності, то жінка сприймається, як об’єкт, що має милувати око. Жінки мали чимало рушників, хусток, інших “жіночих” речей, які можна було обміняти на їжу чи щось іще задля виживання: “За одяг можна було виміняти кусок хліба. У матері було багато хусток, рушників, все виміняла в жменю муки чи бурячок у городі” [6] “Сестра поміняла за простиню кусочок хліба” [Ващенко П. М., 10.03.1925 р.н.] “В кого було золото, миколаївські кашемірові платки, мама декілька поміняла на якісь продукти (зерно, муку)” [Звенигородськая (Ващенко)З.І., 1927 р.н.]

Роль жінки, як матері, стала також важливою в пережитих подіях. Більшість чоловіків або були відправлені на заслання або були на заробітках, чи помирали, що покладало на жінок важкий тягар боротьби не тільки за своє, а й за інше життя, за життя майбутнього покоління. В період жахливої дегуманізації, морального розпаду та руйнування норм суспільства, жінкам вдавалося зберегти ніжність та співчуття: “Мамина сестра жила в Пришибі. Коли я вийшла вже з патронату, то вона прийняла мене на рік, бо в мене не було нічого, а їй теж дати мені було нічого. Ще була в мене одна тьотя, вона помагала ховати нашу маму, а більше нічим не помогла, казала, що в неї самої немає нічого” [Мазньова (Макаренко) М.О. 9.09.1923 р.н.] “Підгодовували тітки (картоплина, млинець)” [Звенигородськая (Ващенко)З.І., 1927 р.н.]

Отже, спогади очевидців цілком віддзеркалюють стан жінок у суспільстві в період Голодомору. Втративши чоловіків, жінки мали боротися  за життя дітей та старших членів сім’ї, а не тільки за своє. Жіноче майно стало останньою надією на виживання, що й допомогло мати мінімальні ресурси для життя. В жорстоких умовах голоду жінки виявляли гуманність. Вони постають не як безсилі  жертви тоталітарного режиму, а як мужні та витривалі особистості, які щоденно боролися проти системного насильства, знаходили стратегії та способи виживання задля порятунку життя.